Усі ми народжуємось в тій чи іншій мірі егоїстами, із умінням жаліти самих себе, ставити себе у центр світу і відстоювати насамперед власні інтереси.
Складні життєві уроки нерідко або й завжди активують у нас жалість до себе, бо ми переконані, що не заслужили того чи іншого. Ми зациклюємось на конкретній проблемі, неважливо, справжня вона чи уявна, і настирливо себе жаліємо.
Але чи не суперечить це Божій волі? Причина жалості до себе криється у тому, що ми не погоджуємось із Богом, вважаємо, що його план нашого життя не є справедливим.
Зациклення на собі не має нічого спільного із життям християнина. Від того моменту, коли Христос на хресті показує нам особливий приклад покори і служіння, ми стаємо Його – приймаючи Тіло і Кров не можемо вже жити життям свого его. Якщо ж усім керує егоїзм, то Богу не залишається місця, ми самі стаємо богами для себе.
Гріхів, пов’язаних з егоїзмом, не так легко позбутись, вони не настільки помітні. Самовпевненість, самозакоханість… Саме ці гріхи гублять найчастіше, бо ми сприймаємо їх за друзів.
Незважаючи на те, що би ми не говорили, а ці гріхи стають нашими володарями.
Яскравий приклад жалощів до себе знайдемо в Біблії, в описі життя царя Агава. Йому заманулось стати власником виноградника Навуфея, який не хотів продавати. (3 Цар. 21:4) (3 Цар. 21:15,16). Подумати лише наскільки зацикленим на собі був цар, який ображений і сумний сидів у своєму дворі всього лише через сад!
Коли ми починаємо жаліти себе, то одразу ж стаємо більш цінними і значимими у своїх очах.
В Рим. 12:3 написано «Ласкою, яка мені дана, я кажу кожному з вас: не думати понад те, що треба думати, а думати скромно, мірою віри, як Бог наділив кожному.»
Ми занадто високо про себе думаємо, коли дозволяємо життєвим негараздам визначати свій емоційний стан. Гарячковість може перекривати значення плодів Святого Духа.
Ми повинні за усе дякувати. А бути вдячним неможливо, будучи зацикленим на самому собі і жалості до себе – вона не дозволить дякувати Богові за те, що він допустив.
Стримати прагнення пожаліти себе не так і просто. Бо у житті немало моментів зради, відкинення, складнощів. І природна реакція самозахисту активує також і жалість до себе. Однак можемо вибрати шлях Духа, а не тіла: дякувати Богу за Його волю.
Кожну ситуацію, яка трапляється в житті, ми можемо розглядати як можливість стати досконалішими і ближчими до Бога.
Адаптація Тетяни Трачук
